Думки на папері...

Господи, мій щоденнику, мій улюблений блокнот… Ти бачиш усе. Моє ниття, сльози, сумніви. Мої радощі та щастя. Ти зберігаєш мене такою, яка я є.

Іноді печаль та смуток накривають, мов хвиля, заповнюючи серце. У такі моменти здається, що я розчавлена, що життя стає нестерпним… І так хочеться на ручки. Просто згорнутися калачиком і поплакати.

Чому нам, дівчатам, так важливо «на ручки»? Можливо, не всім, але тендітним і чутливим — точно. Так, зовні ми можемо здаватися сильними та незалежними, здатними впоратися з будь-чим. Але всередині ми — ніжні, вразливі, з тонкою душею.

Я пишу ці рядки, і білий аркуш перетворюється на килим зі складним візерунком — візерунком мого життя, моїх відчуттів. Лише ти, мій вірний супутник, мій блокнот, бачиш мене справжньою. Такою, якою мене не бачить ніхто. Жінкою-вітрильником, гнаною вітром крізь життя.

І так, я дуже люблю море. Мрію жити біля самого берега, гуляти уздовж води, дивитися вдалечінь і просто дихати солоним повітрям. Вдих-видих, вдих-видих… Збираю себе до купи. Хай мій головний план на сьогодні здійсниться.

До нових зустрічей, мій вірний друже..